Вівторок, 26.09.2017, 21:48 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід
Головна » 2011 » Березень » 10 » Пенсійне беззаконня
17:07
Пенсійне беззаконня
Продовжуючи обговорення пенсійного питання щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду, повідомляю наступне:

Суть виникнення сплати страхових внесків до Пенсійного фонду за ІІІ, ІV квартал 2010 року полягає в тому, що уряд України вирішив свої зобов’язання по трансферу на покриття дефіциту Пенсійного фонду за певну категорію застрахованих осіб ( державні службовці, судді, науковці та народні депутати ) перекласти на підприємців в розмірі 3,0 млрд. гривень.

Даний наїзд на підприємців був зроблений на виконання вимог Меморандуму про економічну та фінансову політику між Урядом України та Міжнародним валютним фондом та з метою зменшення Державного бюджету за друге півріччя 2010 року, а не з метою поповнення Пенсійного бюджету, а це різні речі.

Це вказує на те, що Уряд не піклується про наповнення Пенсійного бюджету за рахунок своїх зобов’язань перед ним, а не бажає виконувати взяті на себе зобов’язання перед ПФУ.

Таким чином, і були придумані зміни до Пенсійного закону 1058 для розпочатку вимагання від підприємців додаткової сплати до Пенсійного фонду.

У 2010 році спрощенці до Пенсійного фонду внесли 2 млрд.685 млн. 979 тис. грн.., це теж є значимий вклад.

І тут стає питання, яке відношення мають підприємці спрощенці України до Міжнародного валютного фонду ? які правовідносини між ними є ? Чому чиновники безапеляційно виконують вимогу МФ, а не волю громадян України ? Ось в чому суть піднятого питання, а не в стягненні незаконних страхових внесків до пенсійного фонду.

А щодо законних підстав вважати вимоги ПФ щодо сплати страхових внесків до ПФ, то я наведу обставини, які мають преюдиційне значення, оскільки такі обставини були встановлені у Вищому адміністративному суді України.



Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прийнятий з метою врегулювання відносин, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Зазначений закон містить положення, які встановлюють виключне визначення ним (законом): принципів та структури системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядку нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Так, згідно з пунктом 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент, на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Пунктом 1 статті 14 вищезазначеного закону встановлено, що страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту б частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески.

Розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про. загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», - встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» визначено ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Так, підпунктом 4 пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

Фіксований розмір внесків до Пенсійного фонду України, які повинні сплачуватись фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, встановлено Указом Президента України № 727/98 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», який був виданий відповідно до пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Відповідно до абзацу 2 частини 7 пункту 2 зазначеного указу з суми єдиного податку, який сплачується фізичною особою - суб'єктом малого підприємництва, відділення Державного казначейства України перераховують до Пенсійного фонду України 42 проценти від суми єдиного податку.

Згідно з абзацом 8 частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески до солідарної системи нараховуються для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності здійснюється на суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6 вищезазначеного Указу Президента України № 727/98 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» фізична особа - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб.

При цьому обов'язок для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок, зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України відповідно до частини 1 пункту 5 Указу виникає лише у випадку перевищення ним встановленого абзацом 1 пункту 1 цього Указу річного обсягу виручки у розмірі 500 тисяч гривень.

Державна підтримка малого підприємництва, відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», здійснюється, зокрема, шляхом запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.

При цьому статтею 11 вказаного Закону закріплено, що для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку.

Відповідно до пункту 9.12.3 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», порядок нарахування та сплати збору до Пенсійного фонду України або внесків до державних соціальних фондів такими фізичними особами визначається спеціальним законодавством з питань такого спрощеного оподаткування.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам - здійснюються відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. При цьому ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Виключною компетенцією встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам, відповідно до Закону України «Про систему-оподаткування», - наділені Верховна Рала України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, а також сільські, селищні та міські ради.

При цьому, відповідно до частики 1 статті 17 Закону України «Про систему оподаткування», сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Господарського кодексу України основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського кодексу України, система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки він ґрунтується на вірно встановлених фактичних" обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.



Також хочу повідомити підприємців про те, що державний виконавець немає права відкрити виконавче провадження за вимогою про сплату боргу ПФ, оскільки

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів.

Згідно статті 3 Закону України «Про виконавче провадження». Примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених Законом № 606.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

8) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

10) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Посилання на п. 9 цієї статті Закону держвиконавців, є безпідставною, оскільки Вимога УПФУ не є рішенням органу державної влади. Так як вимога формується на підставі Акту перевірки, а не на рішенні посадової особи, передбаченого Законом. Крім того, УПФУ, не є органом державної влади і діє на підставі Положення про управління ПФУ у районах, містах, яким визначено, що УПФУ є органом фонду, а не органом держвлади.

Вимога про стягнення боргу сформована Управлінням ПФУ серед вказаних вище в законі документів на підставі яких відкривається виконавче провадження, незначиться.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені: дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; резолютивна частина рішення; дата набрання чинності рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно п. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону.

Таким чином, державний виконавець зобов’язаний був відмовити УПФУ в районі у відкритті виконавчого провадження за вимогою про сплату боргу і повернути вимогу назад.

Однак державний виконавець не зробив цього, чим вчинив злочин у сфері службової діяльності, чим грубо порушив мої права, свободи і законні інтереси, як громадянина, як фізичної особи-підприємця та як пенсіонера, що має бути виправлено в судовому порядку.


Олександр Томасєвич
Переглядів: 421 | Додав: lpp | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: